Пам'яті Максима Кривцова

Життєпис

Максим Кривцов був воїном, поетом і фотографом. 
Любив життя. Мріяв творити. Але війна зруйнувала всі плани.

7 січня 2024 року, захищаючи рідну країну, Максим загинув у бою на Харківщині.

Творчий доробок «Далі» дозволяє нам доторкнутися до його душі – чистої, доброї, світлої. І побачити світ таким, яким його бачив Максим Кривцов.

Максим Кривцов народився 22 січня 1990 року в Рівному. Навчався там у школах №23 та №28. Близько 10 років займався плаванням.

Закінчив у Рівному технікум технологій та дизайну за спеціальністю «Виробництво нетканих текстильних матеріалів». Згодом вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів у Київському національному університеті технологій та дизайну.

Працював продавцем-консультантом, помічником майстра ательє, SMM-ником.

Брав участь у Революції Гідності.

У 2014 році пішов добровольцем на фронт. Був учасником АТО/ООС. Спочатку воював у складі 5-го батальйон ДУК «Правий сектор». Обороняв, зокрема, Піски й Авдіївку на Донеччині. Згодом пройшов суворий відбір і потрапив до Бригади швидкого реагування Національної гвардії України.

Після демобілізації був контент-менеджером Центру реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ» і копірайтером у благодійній організації «Veteran Hub». Доєднався фотографом і ментором проєкту для дітей «Строкаті єноти».

З 24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне вторгнення, Максим «Далі» Кривцов вступив до лав Збройних Сил України. Був кулеметником в ССО.  Воював на Київщині, Харківщині, Херсонщині, Луганщині й Донеччині.

Вірші Максим писав з підліткового віку. Його поезії друкували у збірках «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?».

Поезії Максима лягають на музику.
Гурт «Yurcash» виконує пісні на його поезії – «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч». Остання є саундтреком фільму «Наші котики». Виконавиця Oohla має в репертуарі композицію «Метаморфосінь» на слова Максима.
Інді-гурт adm:t записав сингл на вірш  «Завтра?».
Гурт Vivienne Mort виконує пісню на його поезію «Не ходи ти тут, не ходи».

Тато Максима, Олександр Кривцов, після загибелі сина почав співати його вірші. Наприклад, на подіях, присвячених пам'яті «Далі».

У грудні 2023-го вийшла перша поетична збірка Максима «Вірші з бійниці», в якій розміщені світлини його авторства. За життя «Далі» встиг провести лише одну презентацію «Віршів з бійниці» — під час табору «Строкатих єнотів» поезію «Далі» читали діти.

«Вірші з бійниці» визнали однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН.

Перший тираж книги розкупили в день загибелі Максима. За неповні 4 місяці продажів тираж «Віршів з бійниці» склав понад 20 000.

«Далі» почав писати на фронті роман, який ми, на жаль, ніколи не прочитаємо.

7 січня 2024 року Максим загинув під час бойових дій на Харківщині.

Із ним прощалися в столиці 11 січня 2024 року: Михайлівському золотоверхому соборі та на Майдані Незалежності.

12 січня захисника поховали в Рівному на Алеї Героїв кладовища «Нове».

Державні нагороди Максима Кривцова:

За життя отримав:
— Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест».
— Відзнака Президента України – медаль «Захиснику Вітчизни».
— Відзнака Президента України – медаль  «За участь в антитерористичній операції».
— Відзнака Президента України – медаль «За оборону України».
— Відзнака Міністерства оборони України – медаль «За сприяння Збройним силам України».
— Відзнака «Доброволець АТО».
— Нагрудний знак – медаль «Ветеран війни».


Посмертно був нагороджений:
— Відзнакою Президента України орденом «За заслуги» III ступеня.
— Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест Заслуги».
— Відзнакою Міністерства оборони України медаль «Хрест Сил спеціальних операцій».

Вшанування пам'яті:

Селекціонер з Дніпра Євген Рудницький назвав новий сорт фіалки «RUD-Далі» — на честь Максима Кривцова.

У лютому 2024 року Максим Кривцов (посмертно) став лауреатом літературної премії імені Уласа Самчука. 

Ім’ям Максима «Далі» Кривцова в Рівному назвали запасне футбольне поле Народного клубу «Верес», що на вулиці Героїв Маріуполя.

Спогади

«Світлосяйний промінь з душею, в якій був безмір добра, світла і тепла, став мандрівником у всесвіті «під рожевим фламінго неба». І там, напевно, з особливою сакральністю плекаєш свою зброю, печеш найсмачніший брауні та еклери, з дитячою безпосередністю бавишся з дітьми.

А кожен новий день зустрічаєш своїм «привіт». Кожна краплинка дощу, травинка, мурашка, бджілка, всі, всі навколо люблять тебе, як ти їх любив і плекав, і обіймають. Швидкий веселунчик, непосида, говорунчик у дитинстві став воїном.

Пироги з маком, черешні, котики, «зелене листя, білі каштани» на дерев'яних сходах бабусиної оселі сумуватимуть завжди за тобою. А черешні... покриються білим цвітом і будуть посилати тобі вітання у твій всесвіт».

Кривцова Надія
мама Максима

Анастасія Худавердян
сестра Максима

«Максим назавжди залишиться у наших серцях як людина, яка несла з собою світло та випромінювала добро, як би банально це не звучало. Тому його любили друзі й діти. Навіть тваринки. Всім, хто його знав, пощастило. А ще він – найкращий син, брат і дядько. Максим завжди був вірним своїм ідеалам, обравши свій шлях – не сходив із нього. Й ідеали він мав чудові!

Це людина фантастичного таланту. І кожна з його граней сяяла, мов діамант. Справжній хоробрий воїн, який не боявся найскладніших завдань. Свої переживання та рефлексії виливав у віршах, у кожному з яких – частина душі. А разом вони – ціла історія. Варті Нобелівки та всіх премій світу, бо в них так гостро відчуваються життя, смерть та любов. Вони – справжні. І торкаються серця напряму.

Ще Максим – чудовий фотограф. Бо в свою фотокамеру ловив те, що інші не бачили. Справжній митець. І найкращий педагог для дітей у чудових «Строкатих єнотах». Втрата такої людини змушує сонце зупиниться та плакати, бо такі душі приходять в гості на землю так рідко, і міняють її на краще. Не забудьмо його. Шануймо його пам'ять та спадок».

«…Тонке, глибоке, чисте серце. Що не могло терпіти зла і несправедливості. Що вміло любити. А любов – це дія. Тому він з худенького хлопчака з фіолетовим волоссям перекував і загартував себе на Воїна.

Довгий і важкий шлях. Прямий контакт з 20-50 метрів. Засідки. Штурми. Звільнені міста і села. Викошені посадки, по коліно в багнюці. Рейди в тил ворога на багато кілометрів. Влучна робота з мк19. Зухвалі нальоти на ворожі позиції. Арта і авіаудари.

Від Києва до Балаклії, від Херсона до Куп‘янська, від Лисичанська до Бахмута. Ніс свій кулемет і працював з ним як Боженька. Хоробрий, надійний, відданий. Талановитий поет, фотограф, наставник для дітей, його життя – це акт мистецтва.

Але я пишу це все, би ви знали. Він був справжній фахівець. Спешл. Лицар, що вбив багато ворогів. Ми втратили в першу чергу великого Лицаря…»

Дмитро Вербич
військовий, письменник, побратим Максима

«Ми з Максимом були разом в Добровольчому корпусі в 2014-2015 роках. У роті мого побратима був дуже веселий, цікавий, поетичний хлопака, який вивозив з прифронтової зони Пісків котиків, роздавав їх. Був максимально романтичний – ми приїхали з нашою подругою, а він тут же їй освідчився. Від початку повномаштабного вторгнення ми були разом в одній групі. Він був максимально надійна людина, завжди перший зголошувався іти на виходи, завжди ніс найважче – кулемет. Витривалість, надійність і підтримка – те, чим він сяяв.

В «Строкатих єнотах» я завжди брав його на якісь складні ролі і знав, що можу на нього покластися. Те, як він взаємодіяв із дітьми, дуже надихало, мені подобалося просто спостерігати за цим. У 2020 році я запросив його на роль фотографа, але потім він почав розкриватися, читати і писати з дітьми вірші, надихав їх творити. Дуже класно виявляв творчих дітей, які боялися самовиразитися, але поряд з ним вони могли це зробити.

Він органічно влився в проєкт, і ця втрата – це була втрата для всієї команди. Зараз у таборі в нас сто дітей, вісімдесят з них знали його, вони відчували цю втрату. Вони дружили з ним.

Він завжди боявся, що не зможе повернутися до нас, бо обрав шлях військовослужбовця, але я і вся команда йому казали – ти завжди можеш бути другом «Строкатих єнотів», ти в сім'ї».

Олександр Чуб
організатор дитячого табору «Строкаті єноти», побратим Максима

«Максим загинув у бою, найкращий воїн з усіх, кого я знала. І з найбільшим серцем. Милосердний, але справедливий, безжальний до зла і гнилі, тому що сам був світлом. Для побратимів – опора, для суспільства – надія. І все таке стало безнадійне без нього.

Коли я вирішила піти на війну, він пішов за мною. Ми сперечалися з «Туманом», що ти і тижня не протягнеш, бо він був такий тонкий, синьоволосий веган-дизайнер взуття. Я виграла пляшку «Кракену», бо знала – ти зможеш все. А в 2022-му ти зміг навіть більше. Кривцов – найкращий воїн з-поміж тих, кого я знаю. Мультиклас кшатрій-брахман. Воїн-бард. Такі бувають нечасто.

Він обрав для себе шлях воїна, прийнявши смерть, він вічно житиме як поет.

Не люблю поезію. А його люблю, тому що мені завжди подобалось все моторошне. Це було страшно, як війна вплинула на Кривцова, а на поезію, то навіть красиво. Хоча нічого не вартує тієї ціни, яку він за це заплатив.

Та темрява, яку доводилось носити всередині. Після тих, хто гинув у нього на руках, після тих друзів, яких ти збирав у рюкзак. Після того, де ти був, що ти бачив. Ділився, що тепер зрозумів про що пісня Paint It, Black. Як казав «Івіч», що ти безрозсудно хоробро йшов в бій…

Ми сиділи на горі, де пили чебрець, який ти зібрав у своєму лісі. Можливо, це одна з найкращих наших тусовок: сидіти в темряві, пити чай та дивитись на Поділ. Макс дуже хотів купити після війни квартиру на Подолі. І Київ дуже любив. Ніколи не приходив без приємних сюрпризів. Подарував мені мої улюблені шкарпетки з качечками і горіхи з медом».

Катерина Приймак
ветеранка, парамедикиня, співзасновниця ГО «Жіночий ветеранський рух», подруга Максима

Вірші та світлини Максима

Вірші та світлини Максима

Як бережуть
пам'ять
про Максима?

Сторінки
пам'яті Максима

Фільм про Максима